До середини XX століття фізики були впевнені, що протони й нейтрони є найменшими цеглинками атомного ядра. Але що більше вони проводили експериментів, то більше відкривали нових частинок. Їх стало так багато, що вчені жартома назвали цю ситуацію «зоопарком частинок». Здавалося, природа створює нові частинки без жодного порядку.
У 1964 році американський фізик Мюррей Гелл-Манн висунув сміливу ідею. Він припустив, що більшість цих частинок зовсім не є фундаментальними. Насправді вони складаються з ще дрібніших частинок, які він назвав кварками.
Спочатку ця ідея здавалася лише красивою математичною гіпотезою. Адже ніхто ніколи не бачив окремого кварка. Але згодом фізики навчилися розганяти частинки майже до швидкості світла й буквально «зазирнули» всередину протонів. Результати експериментів виявилися саме такими, як передбачав Гелл-Манн.
Сьогодні ми знаємо, що кожен протон і нейтрон складається з трьох кварків. Саме кварки разом з електронами утворюють майже всю звичайну речовину у Всесвіті — від каменів і дерев до планет, зірок і людського тіла.
Кварки мають одну дуже дивну властивість. Їх майже неможливо відокремити один від одного. Що сильніше ви намагаєтеся їх розтягнути, то сильніше вони притягуються назад. Саме тому ніхто ніколи не бачив вільного кварка.
Відкриття кварків стало ще одним нагадуванням, що природа майже завжди виявляється складнішою, ніж ми думаємо. Коли людство вирішило, що вже дісталося до найменших цеглинок матерії, виявилося, що навіть вони приховують ще глибший рівень будови Всесвіту.
Додаткову інформацію дивись на сторінці “Наш Всесвіт“.