Якщо ви дивилися фільм «Гра в імітацію», то, напевно, пам’ятаєте Алана Тюрінга у виконанні Бенедикта Камбербетча: геніального, але майже нестерпного математика, який свариться з колегами, сам будує величезну машину — і зрештою знаходить спосіб зламати «Енігму».
Фільм чудовий. Проблема лише в одному: значна частина цієї історії ніколи не відбувалася.
Тож давайте подивимося, де закінчується кіно і починається справжня історія.
Алан Тюрінг і команда аналітиків
У фільмі Тюрінг спочатку працює майже проти власної команди. Він не розуміє колег, колеги не розуміють його, начальство хоче зупинити роботу, а сам Тюрінг переконаний, що лише його машина здатна перемогти «Енігму».
Справжній Тюрінг дійсно був незвичайною людиною. Він міг поводитися ексцентрично, не надто переймався суспільними умовностями й іноді здавався дивакуватим. Але він не був самотнім генієм, який воював проти власної команди.
Блетчлі-Парк від самого початку був величезною спільною роботою математиків, криптоаналітиків, лінгвістів, інженерів, операторів та фахівців із радіоперехоплення. Тюрінг працював разом із ними, а особливо важливим був математик Гордон Велчман, чиє вдосконалення британської Bombe значно підвищило її ефективність.
Лист Черчиллю
І що цікаво — сценаристам навіть не потрібно було вигадувати конфлікт із начальством.
У 1941 році Тюрінг, Велчман та ще двоє криптоаналітиків — Г’ю Александер і Стюарт Мілнер-Баррі — справді написали листа безпосередньо прем’єр-міністру Вінстону Черчиллю. Вони скаржилися, що Блетчлі-Парку бракує людей і ресурсів, а це заважає роботі.
Черчилль відреагував негайно й наказав забезпечити їх усім необхідним. Реальна історія була достатньо драматичною і без сценаристів.
А тепер — знаменита машина.
Christopher
У фільмі Тюрінг називає її Christopher — на честь Крістофера Моркома, свого близького шкільного друга, який помер зовсім молодим. Це одна з найзворушливіших деталей фільму. І її вигадали сценаристи.
Крістофер Морком був реальною людиною і справді багато означав для юного Тюрінга. Але немає свідчень, що Тюрінг називав на його честь машину.
Британські машини називали Bombe. Їхня поява теж не була справою однієї людини. Тюрінг розробив основний криптоаналітичний підхід, Гордон Велчман запропонував надзвичайно важливе вдосконалення, а інженери British Tabulating Machine Company перетворили ці ідеї на реальні електромеханічні машини. Першу робочу британську Bombe створила команда під керівництвом інженера Гарольда Кіна.
Злам Енігми
Але, мабуть, найефектніше у фільмі показаний сам момент зламу «Енігми».
Пам’ятаєте сцену, коли звичайна розмова раптом підказує героям, що німецькі оператори використовують повторювані слова? Тюрінг розуміє, що в повідомленнях можна шукати передбачувані фрази на кшталт «Heil Hitler».
Машину запускають.
Напруга зростає.
І ось він — ключ!
Прекрасне кіно.
Але такого моменту не було.
Тюрінг не будував Bombe роками, щоб потім випадково зрозуміти, для чого її можна використати. Передбачувані фрагменти повідомлень — crib — були частиною самого методу криптоаналізу, для якого й створювалася Bombe.
Метеозведення, стандартні військові формулювання, службові фрази та помилки операторів постійно давали криптоаналітикам можливі підказки.
І головне — «Енігму» не зламали один раз і назавжди.
Німці змінювали добові налаштування, удосконалювали процедури, змінювали мережі зв’язку. Сьогоднішній успіх зовсім не означав, що завтра все можна буде читати так само легко.
Тому замість одного великого моменту «Еврика!» була щоденна боротьба людей і машин.
А тепер — одна з найдраматичніших сцен фільму.
Загибель конвою
Команда нарешті читає німецьке повідомлення й дізнається про майбутню атаку на британський конвой. Один із криптоаналітиків розуміє, що на одному з кораблів перебуває його брат.
Вони могли б попередити його.
Але не роблять цього, бо німці можуть здогадатися, що «Енігму» зламали.
Сцена настільки сильна, що її легко сприйняти за реальну історію.
Але брат криптоаналітика на приреченому кораблі — вигадка сценаристів.
А ось сама проблема була цілком реальною.
Розвіддані Ultra справді потрібно було використовувати надзвичайно обережно. Якби союзники постійно реагували саме там і саме тоді, де цього вимагали секретні німецькі повідомлення, противник міг запідозрити, що його шифри більше не захищені.
Тому інформацію порівнювали з іншими джерелами, а дії союзників намагалися організовувати так, щоб не видати справжнє джерело знань.
Але це не означає, що існувала проста система: «ми знаємо про атаку, але дозволимо людям загинути, щоб урятувати таємницю». Реальність була набагато складнішою.
Тепер Джон Кернкросс.
Джон Кернкросс
У фільмі Тюрінг дізнається, що його колега Кернкросс — радянський шпигун. Той у відповідь погрожує розкрити гомосексуальність Тюрінга. У результаті виникає своєрідна угода: ти мовчиш про мене — я мовчу про тебе.
Ось тільки історичних доказів такої історії немає.
Кернкросс справді працював у Блетчлі-Парку і справді таємно передавав інформацію Радянському Союзу. Але немає надійних свідчень, що він працював безпосередньо разом із Тюрінгом або що між ними взагалі відбулася подібна розмова.
Змінено й історію Джоан Кларк.
Джоан Кларк
Вона справді була блискучою криптоаналітикинею, працювала разом із Тюрінгом, і вони справді були заручені. Тюрінг розповів їй про свою гомосексуальність. Але ця розмова не призвела до негайного розриву. Кларк була готова продовжувати стосунки, однак зрештою саме Тюрінг вирішив, що такий шлюб не буде правильним, і заручини припинили.
Гра в імітацію
Тож «Гра в імітацію» передає головне правильно: Алан Тюрінг був видатним математиком, відіграв величезну роль у боротьбі з «Енігмою», а після війни британська держава жорстоко переслідувала його за гомосексуальність.
Але заради драматичного сюжету фільм перетворив багаторічну роботу величезної системи на історію одного генія, однієї машини й одного великого моменту прозріння.
парадокс у тому, що справжня історія Тюрінга не менш неймовірна.
Він допомагав ламати найскладніші німецькі шифри. Ще до війни математично описав принцип універсальної обчислювальної машини. А після війни став одним із піонерів створення реальних електронних комп’ютерів.
І навіть назва фільму — «Гра в імітацію» — насправді веде нас зовсім не до «Енігми». У 1950 році Тюрінг опублікував роботу, у якій поставив надзвичайно просте запитання: «Чи можуть машини мислити?»
А замість спроби визначити, що таке «мислення», запропонував свою знамениту «гру в імітацію» — ідею, з якої виріс відомий сьогодні тест Тюрінга.