Наприкінці XVIII століття італійський лікар Луїджі Гальвані досліджував, як працюють нерви та м’язи. Під час одного з експериментів його помічник торкнувся металевим скальпелем нерву препарованої жаби. І раптом її лапка різко сіпнулася, ніби жива.
Для того часу це було справжньою загадкою. Адже до винаходу першої батарейки залишалося ще кілька років.
Гальвані почав знову і знову повторювати дослід. Він помітив дивну закономірність: якщо нерв і м’яз одночасно торкалися двох різних металів, лапка щоразу скорочувалася. Учений навіть підвішував жаб’ячі лапки на металевих гачках і спостерігав, що за певних умов вони також починали рухатися.
Після численних експериментів Гальвані дійшов висновку, що всередині живих істот існує особлива «тваринна електрика». На його думку, нерви працювали подібно до дротів, а м’язи були джерелом цієї електричної сили.
Сьогодні ми знаємо, що Наш мозок справді керує м’язами за допомогою коротких електричних імпульсів, які поширюються нервовими волокнами. Саме завдяки цим сигналам ми можемо рухати руками, ходити, говорити й навіть посміхатися.
Але в досліді із жабою головну роль відігравали не самі м’язи. Коли два різні метали торкалися вологої тканини жаби, вони утворювали найпростіший гальванічний елемент. Між металами виникала електрична напруга, яка й змушувала м’яз скорочуватися.
Фактично лапка жаби випадково стала частиною найпростішої електричної батарейки. Саме цей несподіваний результат поклав початок новій епосі досліджень електрики.
Досліди Гальвані настільки зацікавили іншого італійського вченого — Алессандро Вольту, що той вирішив перевірити його висновки. У результаті він створив перше у світі штучне джерело безперервного електричного струму — електричну батарейку.
І вже зовсім скоро людство навчилося отримувати електричний струм не лише від природи, а й власними руками.
Додаткову інформацію дивись на сторінці “Світ електрики“.