В інтернеті можна натрапити на майже неймовірну історію про похорон Марії Кюрі.
Нібито після смерті тіло знаменитої дослідниці, яка десятиліттями працювала з радієм і полонієм практично без захисту, було настільки радіоактивним, що звичайної труни виявилося недостатньо. Тому Марію поховали одразу у трьох трУнах: дерев’яній, свинцевій і ще одній дерев’яній. А коли через 61 рік могилу відкрили, рівень радіації всерЕдині начебто все ще у 30 разів перевищував норму!
Звучить, звісно, моторошно.
Але скільки в цій історії правди?
І ось тут починається найцікавІше.
Три трУни — не вигадка. Вони справді були.
Щоб зрозуміти, звідки вони взЯлися, повернІмося у 1934 рік.
Здоров’я Марії Кюрі тоді було вже серйозно підірвано. Вона перенесла операцію на нирках, чотири операції на очАх, мала значні проблеми зі слухом.
Десятиліття роботи з радіоактивними речовИнами та рентгенівським випромінюванням не минули безслідно.
4 липня 1934 року Марія Склодовська-Кюрі помЕрла у санаторії СанселлемОз у Французьких Альпах. Їй було 66…
Причина смерті тяжка апластична анемія — захвОрювання, за якого кістковий мозок перестає нормально утворювати клітини крові. Сьогодні її хворобу пов’язують із багаторічним впливом іонізуючого випромінювання.
Марію поховали на кладовИщі Со неподалік Парижа поруч із її чоловіком П’Єром.
І ось тут з’являються ті самі три трУни.
Зовні – дерев’яна трунА. ВсерЕдині неї — герметична свинцева… товщиною приблизно 2-а з половиною міліметри, під якою ще одна — дерев’яна.
Здавалося б, ось і підтвердження легенди: тіло великої дослідниці було настільки радіоактивним, що його довелося ізолювати свинцем.
Але зачекайте…
Вчені нарешті отримали можливість це перевірити.
1995 року президент Франції Франсуа МіттерАн ухвалив рішення перенести останки Марії та П’єра Кюрі до Пантеону — усипальниці найвидатніших діячів Франції.
Марія Кюрі мала стати першою жінкою, похованою в Пантеоні за власні заслуги.
Але перед перепохованням виникло цілком логічне запитання:
наскільки радіоактивними залишаються її рештки?
Адже минув лише 61 рік, а період напіврОзпаду радію-226-сть становить приблизно 1600 років.
Тому під час ексгумації працювала спеціальна група фахівців із радіаційного захисту.
Спочатку прибрали кам’янІ плити й дісталися зовнішньої дерев’яної труни.
Провели вимірювання.
І тут стався перший сюрприз.
Рівень випромінювання біля дерев’яної труни становив приблизно 170 наногреїв на годину, що дало змогу її відкрити.
ВсерЕдині справді знахОдилася практично неушкоджена свинцева труна.
ВИміряли ще раз – 90 наногреїв на годину.
Це зовсім не ті моторошні покАзники, яких можна було очікувати. Фактично йшлося про рівні, співмірні зі звичайним природним радіаційним фоном.
Але попереду було ще одне відкриття.
Свинцева труна виявилася завеликою для нового місця поховання в Пантеоні – тому її довелося відкрити.
Саме тоді фахівці побачили третю труну — внутрішню дерев’яну.
Після 61 (одногО) року з дня поховання тіло Марії Кюрі виявилося напрОчуд добре збереженим, яке, звісно, тАкож перевірили на радіоактивність.
І результати знову не показали тієї величезної небезпеки, яку можна було б очікувати від людини, що десятиліттями працювала з радієм.
Тому популярна фраза про те, що через шістдесят років труна Марії Кюрі нібито випромінювала радіацію «у 30 разів вище норми», не відповідає результатам задокументованих вимірювань.
Але… якщо тіло Марії не було сильно радіоактивним, то чому вона помЕрла від наслідків опромінення?
Тому що опромінити організм і перетворити його на радіоактивне джерело — зовсім не одне й те сАме.
Марія могла отримувати великі дози іонізуючого випромінювання протягом життя. Воно пошкоджувало клітини та кістковий мозок, але це зовсім не означає, що після цьОго її тіло мало самЕ випромінювати небезпечні дози радіації.
Ба більше сьогодні дослІдники звертають увагу на ще одну обставину.
Марія Кюрі зазнавала впливу не лише радію.
Під час Першої світової війни вона активно працювала з рентгенівськими установками, допомагаючи організувати мобільні рентгенівські станції для поранених солдатів. Засоби захисту тоді були надзвичайно примітивними.
Тому неможливо точно визначити, яка частина отриманої нею за життя дози припала на радіоактивні речовИни, а яка — на рентгенівське випромінювання.
А тепер — ще один парадокс цієї історії.
Тіло Марії Кюрі виявилося значно менш радіоактивним, ніж можна було очікувати. Але деякі речі, з якими вона працювала, справді залишаються радіоактивними донині.
Її лабораторні записи, робочі зошити та частина предметів, що контактували з радіоактивними матеріалами, потребують спеціальних умов зберігання.
І це не дивно.
Як уже було зазначено, період напіврОзпаду радію-226-сть — близько 1600 (тисяча шістсот) років.
Отже, радій, який потрапив на лабораторні предмети понад сто років томУ нікуди швидко не зникне…
Ця історія нагадує нам про одну важливу річ.
Великі відкриття нерідко народжуються тоді, коли людство ще не до кінця розуміє їхню справжню цінУ.
Марія Кюрі не шкодувала себе. Вона щиро вірила, що її праця допоможе майбутнім поколінням.
…І вона не помилилася. Її відкриття врятували мільйони людських життів, хоча за це… їй довелося заплатити власним здоров’ям.