🧪 Назви кислот. Як правильно називати кислоти та кислотні залишки? (8 клас)

Назви килот: чому H₂SO₄ називають сульфатною кислотою, а H₂SO₃ — сульфітною? Як розрізняти нітрати й нітрити та визначати формули кислот за їхніми назвами? Розбираємо правила хімічної номенклатури на зрозумілих прикладах.

Сьогодні про те, як утворюються назви кислот, чи можна визначити назву речовини, знаючи лише її хімічну формулу? Наприклад, чому H₂SO₄ називають сульфатною кислотою, а H₂SO₃ — сульфітною, хоча обидві містять ті самі хімічні елементи? І чому HNO₃ — нітратна кислота, а HNO₂ — нітритна? Виявляється, у назвах багатьох кислот прихована інформація про їхній хімічний склад.

Правила хімічної номенклатури

Правила хімічної номенклатури

Щоб хіміки різних країн могли розуміти одне одного, використовують правила хімічної номенклатури — системи назв речовин. В українській шкільній хімії поширені назви багатьох неорганічних кислот утворюють від назв відповідних кислотних залишків. Наприклад, залишку SO₄²⁻ відповідає назва «сульфат», а кислоті H₂SO₄ — «сульфатна кислота». Залишку NO₃⁻ відповідає назва «нітрат», а кислоті HNO₃ — «нітратна кислота». Отже, знаючи назву кислотного залишку, часто можна правильно назвати й саму кислоту.

Назви безоксигенових кислот

Назви безоксигенових кислот

Почнімо з найпростішого прикладу — HCl. Ця речовина складається з атомів Гідрогену та Хлору, а її кислотний залишок — Cl⁻. Цей йон називають хлорид-іоном, тому водний розчин HCl має назву «хлоридна кислота». Також широко використовують традиційну назву «соляна кислота». Важливо пам’ятати, що чистий HCl за звичайних умов є газом — хлороводнем, а назву кислоти застосовують до його водного розчину.

Подібний принцип діє для інших безоксигенових кислот. Наприклад, водний розчин HBr називають бромідною кислотою, оскільки відповідний кислотний залишок Br⁻ має назву «бромід». Водний розчин HI — йодидна кислота, а його залишок I⁻ — йодид-іон. У випадку H₂S маємо сульфідну кислоту та сульфід-іон S²⁻. Отже, назви багатьох безоксигенових кислот утворюють від назв відповідних кислотних залишків: хлорид — хлоридна кислота, бромід — бромідна, сульфід — сульфідна.

Назви оксигеновмісних кислот

Назви оксигеновмісних кислот

А тепер перейдемо до оксигеновмісних кислот, де система назв дещо складніша. Розгляньмо сульфатну кислоту H₂SO₄ та сульфітну кислоту H₂SO₃. Обидві містять Гідроген, Сульфур і Оксиген, але кількість атомів Оксигену в їхніх молекулах різна. У H₂SO₄ їх чотири, а в H₂SO₃ — три. Відповідно, кислоти утворюють різні кислотні залишки: SO₄²⁻ — сульфат та SO₃²⁻ — сульфіт.

Чому ж один залишок називають сульфатом, а інший — сульфітом? У традиційній номенклатурі для багатьох пар оксигеновмісних кислот одного елемента використовують закінчення «-ат» для залишку кислоти, у якій центральний елемент має вищий ступінь окиснення, та «-іт» — для нижчого. У сульфат-іоні SO₄²⁻ Сульфур має ступінь окиснення +6, а в сульфіт-іоні SO₃²⁻ — +4. Тому SO₄²⁻ називають сульфатом, а SO₃²⁻ — сульфітом. Відповідні кислоти отримали назви сульфатна H₂SO₄ та сульфітна H₂SO₃.

Подивімося, як визначити ступінь окиснення Сульфуру. У більшості сполук Оксиген має ступінь окиснення −2, а Гідроген у складі кислот — +1. Для нейтральної молекули H₂SO₄ сума ступенів окиснення повинна дорівнювати нулю. Два атоми Гідрогену дають +2, чотири атоми Оксигену — −8, отже, Сульфур повинен мати +6, щоб загальна сума дорівнювала нулю. Аналогічно в H₂SO₃ ступінь окиснення Сульфуру дорівнює +4.

Така сама закономірність спостерігається в кислотах Нітрогену. Формула HNO₃ відповідає нітратній кислоті, а HNO₂ — нітритній. Їхні кислотні залишки — NO₃⁻ і NO₂⁻, які називають нітратом та нітритом. У першому випадку Нітроген має ступінь окиснення +5, а в другому — +3. Отже, назви «нітрат» і «нітрит» допомагають розрізняти дві сполуки Нітрогену з різними ступенями окиснення.

Проте важливо не зробити неправильного висновку, що закінчення «-ат» завжди означає чотири атоми Оксигену, а «-іт» — три. Наприклад, нітрат-іон NO₃⁻ містить три атоми Оксигену, а нітрит-іон NO₂⁻ — лише два. Тому закінчення пов’язані не з певною універсальною кількістю атомів Оксигену, а з традиційним розрізненням споріднених сполук. І навіть правило про більший та менший ступені окиснення не охоплює всіх можливих назв. Отже, його слід використовувати як підказку для поширених пар кислот, а не як універсальний спосіб називання будь-якої нової формули.

H₂CO₃

H₂CO₃

А що робити з кислотами, для яких у шкільному курсі зазвичай розглядають лише одну поширену формулу? Наприклад, H₂CO₃ — карбонатна кислота, кислотний залишок якої CO₃²⁻ називають карбонатом. Тут ми не порівнюємо дві кислоти Карбону із закінченнями «-ат» і «-іт», а запам’ятовуємо назву поширеної кислоти та її залишку. Аналогічно H₃PO₄ називають ортофосфатною кислотою, а PO₄³⁻ — ортофосфат-іоном. У цих випадках назви також відображають усталену хімічну номенклатуру.

H₃PO₄

H₃PO₄

Можливо, ви помітили незвичну частину «орто-» у назві H₃PO₄. Вона має історичне походження й допомагає відрізняти цю кислоту від інших кислот Фосфору, наприклад метафосфатної HPO₃. У шкільному курсі найчастіше розглядають H₃PO₄ — ортофосфатну кислоту, яку також називають фосфатною. В обох випадках ідеться про ту саму речовину. Її кислотний залишок PO₄³⁻ має назву «ортофосфат» або коротше «фосфат». Отже, приставка «орто-» уточнює, про яку саме кислоту Фосфору йдеться.

Проміжні йони

Проміжні йони

Тепер звернімо увагу на ще одну особливість. Деякі кислоти можуть віддавати не один, а два або три протони, тому утворюють не лише повністю депротоновані залишки, а й проміжні йони, які ще містять Гідроген. Наприклад, H₂SO₄ може утворювати HSO₄⁻ і SO₄²⁻. Перший називають гідрогенсульфат-іоном, а другий — сульфат-іоном. Частина «гідроген-» у назві вказує, що в складі йона залишився атом Гідрогену.

Для ортофосфатної кислоти H₃PO₄ таких варіантів ще більше. Після віддавання одного протона утворюється H₂PO₄⁻ — дигідрогенортофосфат-іон, після другого — HPO₄²⁻, гідрогенортофосфат-іон, а після третього — PO₄³⁻, ортофосфат-іон. Частина «ди-» означає два, тому назва «дигідрогенортофосфат» указує на наявність двох атомів Гідрогену. А назва «гідрогенортофосфат» — на один такий атом. Це дозволяє за назвою визначити, скільки атомів Гідрогену ще залишилося у складі йона.

Як визначити формулу кислоти за її назвою

Як визначити формулу кислоти за її назвою

Тепер спробуймо виконати зворотне завдання: за назвою кислоти визначити її формулу. Припустімо, нам відомо, що кислота називається нітратною. Ми згадуємо, що нітрат-іон має формулу NO₃⁻ і заряд мінус один. Щоб утворилася електрично нейтральна молекула кислоти, потрібен один кислотний атом Гідрогену, якому у спрощеній схемі відповідає заряд +1. Тому формула нітратної кислоти — HNO₃.

А якщо нам потрібно скласти формулу сульфатної кислоти? Сульфат-іон SO₄²⁻ має заряд мінус два. Отже, для електричної нейтральності потрібні два атоми Гідрогену, здатні відокремлюватися у вигляді протонів. Тому отримуємо формулу H₂SO₄. Аналогічно для ортофосфат-іона PO₄³⁻ потрібно три таких атоми Гідрогену, отже, формула кислоти — H₃PO₄.

Зверніть увагу: у цих прикладах ми не вгадуємо кількість атомів Гідрогену. Ми використовуємо вже відомий заряд кислотного залишку та правило електричної нейтральності. Але саму формулу й назву залишку потрібно знати, оскільки не завжди можна визначити їх лише за назвою хімічного елемента. Наприклад, Сульфур утворює і сульфат SO₄²⁻, і сульфіт SO₃²⁻. Тому для правильного складання формули необхідно розрізняти ці два залишки.

Підсумки

Підсумуймо найважливіше. Назви багатьох неорганічних кислот тісно пов’язані з назвами їхніх кислотних залишків: хлорид — хлоридна кислота, сульфат — сульфатна, нітрит — нітритна. Закінчення «-ат» і «-іт» допомагають розрізняти поширені пари оксигеновмісних кислот, але не визначають фіксовану кількість атомів Оксигену. Частини «гідроген-» і «дигідроген-» у назвах йонів указують на атоми Гідрогену, які ще залишилися в їхньому складі. А знаючи формулу та заряд кислотного залишку, ми можемо правильно скласти формулу відповідної кислоти.

Назви поширених кислот і їх залишків

Отже, назва кислоти — це не випадкове слово, а частина хімічної мови, яка допомагає розпізнавати склад речовини та встановлювати зв’язок між кислотами й їхніми залишками. Проте для правильного використання цієї мови потрібно знати не лише загальні закономірності, а й назви найпоширеніших кислотних залишків. Саме тому хіміки користуються спеціальними таблицями, у яких наведено формули, заряди та назви відповідних йонів. Згодом ці знання знадобляться нам для вивчення солей і складання їхніх хімічних формул.

Додаткову інформацію дивись на сторінці “Шкільна хімія“.

Прокрутка до верху